###До старту КАН-2015. Пригоди африканців в Україні: цифри, факти і байки ###

Найближчої суботи в Екваторіальній Ґвінеї стартує 30-й Кубок африканських націй. Український чемпіонат на цьому турнірі представлятиме нападник команди київського "Динамо" Дьємерсі Мбокані, якого наставник збірної Демократичної республіки Конґо Фларан Ібенж включив до складу в останню мить. Крім того, капітаном збірної Кот-д'Івуару буде колишній хавбек донецького "Металурга", а нині один з лідерів англійського "Манчестер Сіті" Яя Туре.

Що й казати – українське представництво на одному з найпрестижніших турнірів світового футбольного календаря мінімальне. Зрештою, дивуватися не варто. В Україні нині війна й іноземці їдуть до нас неохоче. Крім того, мода на африканських гравців, бум якої припав на перше десятиліття 2000-х, поміж власників вітчизняних клубів, вже минула. Неодоразово обпікшись навіть на гравцях топового рівня, українські товстосуми наразі до африканських варіантів підсилення команд ставляться обережно.

Так чи інакше, представників Чорного континенту, які залишили вагомий слід в українському футболі, вистачало. Щоб переконатися в цьому, достатньо ознайомитися з нашим варіантом символічної збірної африканців за всі роки їх виступів в українських чемпіонатах. Окремі особистості встигли стати легендами своїх клубів. Хтось за прикладом Яя Туре зробив в Україні собі ім'я, пізніше розкрившись сповна у топ-чемпіонатах. А дехто, маючи величезний потенціал, в наших командах його розгубив.

Символічна збірна Африки в українських чемпіонатах

Усі африканці у вищій українській лізі

Гравець	Роки	Клуби*	Ігри – голи**
Папа Ґуйє (Сенеґал)	2005-понині	"Волинь", "Металіст"	238 – 5
Лакі Ідахор (Ніґерія)	2000-2004, 2006-2013	"Динамо" ("Динамо-2", "Динамо-3"), "Ворскла", "Карпати", "Таврія", "Зоря"	221 – 54 (48 – 10) (4 – 3)
Гаріссон Омоко (Ніґерія)	2001-2010	"Ворскла", "Арсенал", "Волинь", "Таврія", "Зоря" ("Динамо-2", "Динамо-3")	181 – 6 (46 – 0) (1 – 0)
Самсон Ґодвін (Ніґерія)	2001-2011, 2013	"Карпати" ("Карпати-2", "Галичина-Карпати"), "Волинь"	174 – 2 (75 – 5) (5 – 1)
Айїла Юссуф (Ніґерія)	2003-2014	"Динамо" ("Динамо-2"), "Металіст"	131 – 12 (18 – 2)
Еммануель Окодува (Ніґерія)	2002-2007	"Ворскла", "Арсенал", "Шахтар", "Металург" Д ("Динамо-2")	135 – 37 (6 – 1)
Бадр Ель-Каддурі (Марокко)	2002-2011	"Динамо" ("Динамо-2")	123 – 4 (19 – 0)
Аніс Бусаїді (Туніс)	2004-2007, 2012-2014	"Металург" Д, "Таврія"	121 – 4
Джуліус Аґахова (Ніґерія)	2001-2006, 2009-2011	"Шахтар" ("Шахтар-2"), "Севастополь"	110 – 35 (3 – 0)
Адольф Тейку (Камерун)	2009-понині	"Металург" З, "Чорноморець"	107 – 4 (26 – 2)
Патрік Ібанда (Камерун)	2002-2008	"Ворскла", "Арсенал" (ЦСКА), "Зоря", "Кривбас"	98 – 1 (18 – 0)
Тоні Алеґбе (Ніґерія)	2002-2006	"Металург" Д ("Металург-2" Д), "Кривбас"	92 – 3 (2 ліга 1 – 0)
Майкл Алоїзі (Ніґерія)	2005-2012	"Волинь", "Металург" З, "Севастополь"	79 – 11 (86 – 29)
Венанс Зезе (Кот-д'Івуар)	2006-2009	"Металург" Д, "Металіст"	75 – 9
Браун Ідейє (Ніґерія)	2011-2014	"Динамо"	74 – 34
Міхаель Бабатунде (Ніґерія)	2011-понині	"Кривбас", "Волинь"	69 – 4
Тауфік Салхі (Туніс)	2007, 2010-2012	"Зоря", "Севастополь", "Олександрія"	59 – 2
Ассан Ндіайє (Сенеґал)	2001-2003	"Шахтар" ("Шахтар-2")	57 – 4 (6 – 2)
Санні Кінґслі (Ніґерія)	2008-2010	"Металург" Д	53 – 4
Поль Ессола (Камерун)	2007-2010	"Сталь" А, "Арсенал", "Дніпро"	53 – 1
Айзек Окоронкво (Ніґерія)	2001-2003	"Шахтар"	53 – 0
Лукман Аруна (Ніґерія)	2011-понині	"Динамо"	50 – 8
Драман Траоре (Малі)	2011-2013	"Металург" Д	49 – 14
Бурнель Окана-Стазі (Конґо)	2005-2007, 2009-2013	"Сталь" А	49 – 3 (120 – 35)
Едвард Аньямке (Ніґерія)	2001-2004	"Карпати"	49 – 3
Арсен Не (Кот-д'Івуар)	2004-2006	"Металург" Д	49 – 0
Ісмаель Банґура (Ґвінея)	2007-2009	"Динамо"	46 – 28
Айоделе Аделейє (Ніґерія)	2010-2012	"Металург" Д, "Таврія"	46 – 4
Ернест Емако-Сіанкам (Камерун)	2002-2004	"Волинь"	41 – 3
Домінік Адійя (Ґана)	2012-2012	"Арсенал"	40 – 7
Франк Джа Джедже (Кот-д'Івуар)	2012-2013	"Чорноморець"	38 – 7
Едді Домбрайє (Ніґерія)	2003-2008	"Волинь" ("Іква"), "Закарпаття"	38 – 1 (36 – 5) (3 – 1)
Папа Діакате (Сенеґал)	2007-2009, 2011	"Динамо"	37 – 1
Яннік Болі (Кот-д'Івуар)	2013-2014	"Зоря"	36 – 14
Юнес Беланда (Марокко)	2013-понині	"Динамо"	35 – 6
Майкл Одібе (Ніґерія)	2011-2013	"Арсенал", "Дніпро"	35 – 5
Мусавенкосі Мґуні (Зімбабве)	2009-2011, 2013	"Металург" Д	34 – 10
Оньєкачі Нвоа (Ніґерія)	2007-2008	"Металіст", "Зоря"	34 – 4
Яя Туре (Кот-д'Івуар)	2004-2005	"Металург" Д	33 – 3
Соф'єн Мелліті (Туніс)	2005	"Ворскла"	30 – 1
Дьємерсі Мбокані (ДР Конґо)	2013-понині	"Динамо"	28 – 16
Самуель Інкум (Ґана)	2011-2012	"Дніпро"	27 – 0
Чарльз Невуче (Ніґерія)	2008-2011	"Закарпаття"	24 – 0 (68 – 26)
Дерек Боатенґ (Ґана)	2011-2012	"Дніпро"	23 – 2
Ерік Камдем (Камерун)	2008-2009	"Іллічівець"	22 – 0
Мохамед Халфауї (Туніс)	2011-2012	"Металург" З	21 – 0 (27 – 5)
Фанендо Аді (Ніґерія)	2011-2012	"Металург" Д, "Динамо", "Таврія"	21 – 2
Даніель Аддо (Ґана)	2011-2012	"Зоря"	21 – 0
Ерік Матуку (Камерун)	2012-2014	"Арсенал", "Волинь"	21 – 0
Франк-Олів'є Маду (Кот-д'Івуар)	2011	"Зоря"	20 – 2
Алькалі Соума (Ґвінея)	1997-1998	"Карпати"	20 – 1
Серж Акакпо (Тоґо)	2014-понині	"Говерла"	20 – 1
Тайє Тайво (Ніґерія)	2012-2013	"Динамо"	20 – 0
Абдулайє Джире (Кот-д'Івуар)	2006-2008	"Металург" Д, "Металіст"	19 – 0
Жюль Баґа (Камерун)	2008-2009	"Зоря"	18 – 1
Бернард Чутанґ (Камерун)	2002-2003	"Металург" Д	17 – 3
Мозес Молонґо (Камерун)	2002-2003	"Волинь", "Ворскла"	17 – 3
Іґор Лоло (Кот-д'Івуар)	2005, 2008	"Металург" Д, "Дніпро"	16 – 0
Мохамед Арурі (Туніс)	2011	"Металург" З, "Олександрія"	16 – 0
Абайомі Овінококо (Ніґерія)	2013	"Волинь"	15 – 1
Увакве Укечукву (Ніґерія)	2001-2002	"Таврія"	14 – 1
Ерве Лембі-Нзело (ДР Конґо)	2006	"Металург" Д	14 – 0
Фабіо (Кабо-Верде)	2011	"Металург" З	13 – 1
Марко Не (Кот-д'Івуар)	2012	"Таврія"	13 – 1
Даніель Нджоку (Ніґерія)	1997-1998	"Ворскла"	13 – 0
Ґбенґа Окуново (Ніґерія)	2006	"Металург" Д, "Сталь" А	13 – 0
Сані Кейта (Ніґерія)	2010-2011	"Металіст", "Таврія"	13 – 0
Абейку Куанса (Ґана)	2011-2012	"Арсенал"	13 – 0
Ісса Ндоє (Сенеґал)	2009-2010	"Волинь"	12 – 20 пр. (26 – 19 пр.)
Арістіде Бансе (Буркіна-Фасо)	2006-2007	"Металург" Д	12 – 2
Іса Шериф (Ніґерія)	2012-понині	"Олімпік"	12 – 1 (56 – 12)
Ібраґім Адбулайє (Тоґо)	2008	"Харків"	12 – 0
Мохаммед Бен Отман Слім (Туніс)	2012	"Металург" З	11 – 0 (5 – 2)
Моха (Кадфі Мохаммед Расалла) (Марокко)	2014-понині	"Олімпік"	10 – 2 (7 – 0)
Аруна Бабанґіда (Ніґерія)	2005	"Металург" Д	10 – 2
Армоні Іканде (Ніґерія)	2013	"Говерла"	10 – 1
Чуквуді Нвоґу (Ніґерія)	2002-2003	"Ворскла", "Кривбас"	10 – 0
Принс Сеґбефія (Тоґо)	2014-понині	"Зоря"	9 – 1
Джаміу Алімі (Ніґерія)	2012	"Таврія"	9 – 0
Нурудін Орелесі (Ніґерія)	2014-понині	"Металург" З	8 – 1
Амор Дербель (Туніс)	2006	"Харків"	7 – 0
Патрік Івоссо (Конґо)	2006	"Зоря"	7 – 0
Нана Фалемі (Камерун)	2006	"Волинь"	7 – 0
Амаду Мутарі (Ніґер)	2014	"Металург" Д	6 – 0
Хішам Махдуфі (Марокко)	2008	"Металіст" ("Динамо-2")	4 – 0 (1 – 0)
Патрік Аґбо (Ніґерія)	2000-2004	"Металург" Д ("Металург-2" Д) (ЦСКА-2, "Система-Борекс", "Прикарпаття", "Зоря", "Авангард" Ровеньки)	4 – 0 (20 – 3) (47 – 16)
Ален Амуґу (Камерун)	2002	"Металіст"	4 – 0
Демба Туре (Сенеґал)	2007	"Динамо"	4 – 0
Абдулвахід Афолабі (Ніґерія)	2012	"Таврія"	4 – 0
Мохаммед Алію (Ніґерія)	2013	"Таврія"	4 – 0
Руді Бебей-Ндей (Конґо)	2006	"Зоря"	3 – 0
Пуї Ікедія (Ніґерія)	2007	"Металург" Д	3 – 0
Арманд Кен Елла (Камерун)	2013	"Карпати"	3 – 0
Франк Теміле (Ніґерія)	2009-2013	"Динамо" ("Динамо-2"), "Олександрія")	2 – 0 (38 – 4)
Жан-Рене Мафумба (ДР Конґо)	1995	"ЦСКА-Борисфен"	2 – 0
Джозеф Ейїмофе (Ніґерія)	2006	"Металург" Д	2 – 0
Аймен Бушхтуа (Туніс)	2007	"Зоря"	2 – 0
Коллінз Нґаха (Камерун)	2003, 2008, 2010-2012	"Зоря" ("Поділля", "Сталь" А)	1 – 1 (52 – 8) (2 – 0)
Генрі Мутамбиква (Зімбабве)	2001	"Карпати"	1 – 0
Очуко Оджобо (Ніґерія)	2006	"Металург" Д	1 – 0
Шаїб Туре (Кот-д'Івуар)	2007	"Сталь" А	1 – 0
Браун Айодеджі (Ніґерія)	2011	"Таврія"	1 – 0

*- у дужках вказані клуби, за які гравець виступав у першій та другій лігах
** - у перших дужках – матчі і голи в першій українській лізі- в других – у другій

***

Строката статистика говорить, що в елітному дивізіоні українського футболу виступало 102-є африканців. Нині їх присутність у складі іноді навіть аматорських команд не дивує вже нікого. Втім, були часи, коли кожен темношкірий виконавець у складі українського клубу викликав ажіотаж і приваблював на трибуни значну кількість вболівальників. Люди приходили подивитися не стільки на гру іноземних футболістів, скільки на екзотичне явище. Треба сказати, що рівень гри першопрохідців іноді справді виглядав непереконливим, а увагу привертала поведінка африканців на полі й поза його межами. Власне, нині UA-Футбол спробує згадати про перших представників Чорного континенту в українському футболі. На допомогу прийшли ті українські гравці, які грали поряд.

"Степан Матвіїв"

Жан-Рене "Мфілю" Мафумба (ДР Конґо)

Поява першого офіційного африканця в українському футболі вийшла до того спонтанною, що залишилася не дуже поміченою навіть для тих гравців, які тоді грали з ним поряд. Віталій Пушкуца та Едуард Цихмейструк, котрі в середині 90-х виступали під керівництвом Михайла Фоменка у складі дебютанта вищої ліги "ЦСКА-Борисфена" з Києва, моє прохання згадати щось про 25-річного на той час їхнього одноклубника із Заїру (Демократичною республікою Конґо ця країна стала в 1997-му) зустріли зі здивуванням.

Пушкуца розсміявся, коли згадав йому історію дебюту Мфілю Мафумби в українському чемпіонаті. Було то 2 серпня 1995-го в Запоріжжі, де кияни перемогли місцевий "Металург" 1:0. Новачок вийшов на 84-й хвилині. Диктор по стадіону, оголошуючи про заміну, сповістив: "Замість Андрія Гусіна на поле вийшов Степан Матвіїв". 8 500 глядачів на трибунах, помітивши, що "Степан" - то кремезний мавр, заходилися від сміху. "Справді, цю комічну картину не згадати важко, - сказав Пушкуца, котрий у тій зустрічі забив єдиний м'яч. – Та цим епізодом спогади про Мафумбу в моїй пам'яті й обмежуються. Зізнаюся, навіть трохи здивувався, коли побачив його, нещодавно переглядаючи командне фото того часу".

"Анекдот" з заміною спершу пригадав й тодішній воротар "ЦСКА-Борисфену" Віталій Рева. Але поряд з тим Віталій попрохав трохи часу, аби зібратися з думками. А потім, перетелефонувавши, Віталій розповів те, що згадав:

- Мафумба запам'ятався тим, що був технічним, неординарним гравцем. Зовсім неконфліктний, в побуті він був скромним хлопцем. Як і більшість темношкірих гравців, Мфілю мав нижчий, ніж українці, больовий поріг. У нас же при Фоменку футбол був жорстким навіть на тренуваннях. Мафумба не міг терпіти, отримуючи по ногах, кричав. Йому було у нас важко, фізичні навантаження ставали випробовуванням. Хоча у тих двох матчах, у яких Мфілю з'являвся на полі, нашу гру він пожвавлював. Різкий, рухливий- Мафумба створював труднощі для оборони суперників.

Довго в "ЦСКА-Борисфені" заїрець не затримався. Вже восени 1995-го він виступав за клуб німецької Оберліги "Пархімер". Там Мафумба затримався на два сезони. А кар'єру завершив у 1999-му, в складі любительської німецької команди "Шьонберґ".

"Взимку вдягав все, що можна"

Алькалі Соума (Ґвінея)

До "Карпат" з польського "Стоміля" Мирон Маркевич запросив 22-річного ґвінейського нападника напередодні сезону, який виявився наразі найуспішнішим за часи виступів львів'ян періоду Незалежності.

- Для загострення конкуренції нам попервах бракувало нападника і Соума мав цю позицію закрити, - згадує тодішній капітан "Карпат" Олександр Чижевський. – Алькалі був старанним хлопцем, але адаптація до українського футболу давалася йому непросто. Від більшості тих леґіонерів, з ким виступав згодом, Алькалі відрізняло бажання вивчати українську мову. На тренуваннях ніґерійця лупили так, що будь здоровий. Але він терпів, не відповідав. Нахабністю чи жорсткістю цей гравець не відзначався. Хоча іноді ці риси не завадили б. Важко Соума переносив зиму, вдягав на тренування все, що було.

- Алькалі – лівша, гравець технічний, міг віддати хорошу передачу, але фізичних якостей йому бракувало, - каже хавбек тих "Карпат" Роман Толочко. – Зазвичай Соума виходив на заміну й картини не псував, але в обороні відпрацьовував неохоче. Додатковою складністю для ґвінейця був мовний бар'єр. Перекладача в нас у команді не було, тому спілкування іноді відбувалося ледь не мовою жестів. Трохи рятувало ситуацію те, що Соума встиг трохи навчитися говорити польською. Алькалі мав спокійний характер, любив жартувати і не ображався, коли кепкували над ним. Казали йому: "Приїдемо колись до тебе в Ґвінею". "Добре, приїжджайте" - відповідав. Але після того, як Соума пішов з "Карпат", більше з ним не перетиналися".

За словами Чижевського, Соума пішов невдовзі після того, як у команді з'явилися Іван Гецко та Олександр Паляниця. А були ще Андрій Покладок та Вадим Колесник. Поряд з такими нападниками Алькалі шансів пробитися до основи не мав. Свою кар'єру ґвінеєць продовжив у німецькій Оберлізі, де виступав до 2002 року. Як складалася кар'єра і життя Соуми надалі невідомо.

"Віктор, Джока капут! Файф капут!"

Даніель Нджоку (Ніґерія)

Затримавшись у Полтаві зовсім недовго і не забивши у складі "Ворскли" жодного м'яча, цей на той час 17-річний ніґерійський гравець залишився в пам'яті місцевих вболівальників понині. Зрештою, не лише місцевих. Перед матчем проти "Динамо" на однойменному стадіоні в Києві в сезоні-1997/1998 ді-джей запитав Нджоку, чи вивчив він якісь слова російською. "Й.т.м" - випалив Даніель з дитячою безпосередністю в мікрофон. Фраза пролунала на весь стадіон.

- До Нджоку леґіонери у "Ворсклі" вже були, - розповідає тодішній наставник команди Віктор Пожечевський. – Ще у першій лізі за нас виступав американець Луїс Бербарі, якого я привіз з Бельгії. А Нджоку мені знайомі порадили 17-річним. Заплатили зовсім мало, бо хлопчина ж молодий. Підписуємо у мене в кабінеті з Даніелем контракт. Удвох, у перекладачі потреби не було, бо цифри і термін видно на папері. Показую фактично мовою жестів, що угоду укладаємо на п'ять років. "Окей, Віктор" - каже і ставить підпис. Не минуло й року, як Даніель прохає про розмову. Заходить у кабінет і жалібливо говорить: "Віктор, Віктор, Джока капут! Файф капут!" І прохає, аби перепідписати контракт, скоротити термін дії контракту до трьох років. Річ у тім, що Даніель тут трохи пожив, подивився. Може, у них там у Ніґерії теж біднота. Але й у нас не хліб з маслом. Шкода мені стало хлопця. Незадовго перед відставкою переписав угоду.

- Я з цим хлопчиною легко спільну мову знаходив, - продовжує Віктор Олександрович. – Його й уболівальники полюбили, дали традиційне у ті роки для темношкірих прізвисько "Максимка". Але невдовзі після мене прийшов інший тренер. Не називатиму його прізвища, бо він зараз займає високу посаду. Не секрет, що темношкірі люди мають свої особливості, трохи інший запах, який утворюється через олію, якою вони мастяться. Я завжди садив Нджоку поруч з собою, їли ми за одним столом. То щоб інші бачили мій приклад і не цуралися Даніеля. Коли їхали в автобусі, то я, сидячи на традиційному для тренерів передньому сидінні, гукав хлопця: "Джокі, іди сюди, подивишся трохи у вікно". Це педагогіка. Але прийшов інший тренер і відразу продемонстрував повне несприйняття темношкірого гравця у своїй команді.

Що й казати, якщо мені навіть Григорій Суркіс говорив: "Вікторе, що ти ганьбиш наш український футбол? Невже в Україні своїх футболістів немає?" Зізнаюся, тоді на слова Григорія Михайловича не відповів. Але сміявся, коли роки через два темношкірі футболісти почали з'являтися в "Динамо".

Залишивши Полтаву, Нджоку повернувся на Батьківщину, де виступав до 2005 року в командах "Плато Юнайтед", "Квара Юнайтед" і "Еньїмба".

Спеціалісти по "Динамо"

Айзек Окоронкво (Ніґерія), Ассан Ндіайє (Сенеґал), Джуліус Аґахова (Ніґерія)

Українські партнери перших донецьких африканців згадують про них неохоче, обмежуючись здебільшого загальними фразами. Усі в своїх спогадах зазначають, що представники Чорного континенту особливою товариськістю не відзначалися, обмежуючи спілкування власним колом.

- З українцями спільну мову непогано знаходив лише Окоронкво, котрий до Донецька перебрався з тираспольського "Шерифа", - згадує тодішній оборонець "Шахтаря" Андрій Конюшенко. – Айзек у Молдові грав два роки і встиг одружитися з місцевою дівчиною. Не дивно, що російську він розумів вже доволі добре. Ндіайє та Аґахова мови не знали і це було головним бар'єром.

Так чи інакше, але саме з появою в "Шахтарі" африканців асоціюється злам в історії взаємостосунків у Класичному дербі. До Донецька капітан збірної Сенеґалу Ндіайє і 19-річний ніґерійський нападник Джуліус Аґахова, до якого придивлялися представники топ-чемпіонатів, приїхали на запрошення наставника "гірників" Віктора Прокопенка взимку 2001-го. Найбільшим шоком для них став вперше в житті побачений сніг.

Зрештою, адаптувалися в новій команді новачки швидко. Сезон-2000/2001 для них завершився здобуттям Кубка України. Однак найпам'ятнішою в тому сезоні стала гра донеччан у Києві проти "Динамо" в рамках чемпіонату. Поступаючись 0:1 після першого тайму, в другому "гірники" зламали хід поєдинку на свою користь завдяки м'ячам Аґахови та Ндіайє. Перемога 2:1 однак не ґарантувала "помаранчево-чорним" першого в історії золота. Не програвши навесні жодного матчу, "Шахтар" програв гонку "Динамо" через втрачене восени.

А Ндіайє, котрий складав пару стопперів з Окоронкво, між тим став спеціалістом по "Динамо". З ним у складі "Шахтар" не поступався киянам жодного разу, при цьому сам Ассан забив принциповим суперникам у Києві й у наступному виїзному поєдинку, в тепер уже першому чемпіонському сезоні. Втім, не потрапивши до заявки збірної Сенеґалу на чемпіонат світу-2002, Ндіайє поступово перестав отримувати задоволення від виступів за "Шахтар". Апогеєм постійних спізнень на перші після відпустки збори став демарш на початку сезону-2003/2004. Намагаючись працевлаштуватися у Франції, Ндіайє повернувся до Донецька лише у вересні. Тренер "Шахтаря" Бернд Шустер повертати сенеґальця до складу не збирався. Мірча Луческу, який очолив "гірників" у травні 2004-го, начебто на Ндіайє розраховував. Та виявилося, що під впливом донецької екології Ассан підірвав собі здоров'я. Проблеми з вітаміном D, артроз вимусили гравця повернутися на Батьківщину. Там він виступав ще два роки, а 13 лютого 2008 року помер уві сні.

Ассан Ндіайє. Фото - ФК "Шахтар"

Окоронкво перестав потрапляти до складу в ході сезону-2002/2003, коли у відставку подав італійський тренер Невіо Скала. А його на посаді замінив Валерій Яремченко. Врешті, будучи гравцем збірної Ніґерії, Айзек зумів перебратися до складу клубу англійської Прем'єр-ліги "Вулвергемптон". Проте не закріпився й там, перейшовши до Росії. Там Айзек, повиступавши за "Аланію", "Москву і "Ростов", завершив кар'єру в 2013 році.

Джуліус Аґахова випереджає динамівця Олександра Головка. Фото - ФК "Шахтар"

Тривалий час намагався перейти в один із західних клубів й Аґахова. Втім, на заваді ставали постійні травми і тривалий контракт з "Шахтарем", розірвати який гравець при всьому бажанні не міг. Найяскравішою миттю впродовж семи сезонів у Донецьку для Аґахови став переможний гол у ворота "Динамо" в "Золотому матчі" у 2006 році. Митарства Джуліуса, здавалося б, завершилися в 2007-му, коли він зумів перейти в англійський "Віґан". Втім, не забивши впродовж півтора сезону жодного голу, Аґахова змушений був повертатися до Донецька, а кар'єру й взагалі завершував у 2010 році в складі "Севастополя".

Знахідка Лобановського

Лакі Ідахор (Ніґерія)

Після того, як "Динамо" з інтервалом у сезон залишили Андрій Шевченко та Сергій Ребров, тренер команди Валерій Лобановський тривалий час шукував їм рівноцінну заміну. На місце зіркових бомбардирів прийшли Максим Шацьких, Ґеорґій Деметрадзе та Олександр Мелащенко. Втім, жоден з них повноцінно вимогам наставника не відповідав. Черговим новачком першої команди зі старту сезону-2001/2002 став 21-річний ніґерієць Лакі Ідахор, котрий до того впродовж півроку виступав у складі першолігового "Динамо-2".

- Лакі до Києва разом із земляком Гаррісоном Омоко приїхав, - згадує партнер Ідахора по нападу Олександр Мелащенко. – Так вони вдвох постійно й трималися. Основним недоліком у той період, коли Валерій Васильович почав ставити у нападі мене й Лакі став мовний бар'єр. Мова футболу наче й універсальна, але є нюанси, про які треба говорити. Це деталі, без яких важко досягти повного взаєморозуміння. Через те мені було зручніше грати поряд з тими нападниками, які спілкуються російською. Ні, в окремих матчах ми демонстрували непогане розуміння. Відразу можу згадати зустрічі Ліги чемпіонів проти "Стяуа" в Бухаресті чи проти дортмундської "Боруссії" в Києві. У тих поєдинках забивав і я, і Лакі. Та цього було мало.

Разом з тим, повинен сказати, що Ідахор був старанним, він хотів заграти в "Динамо". Та такій особистості, як Лобановський всі гравці були сумлінними, всі слухали тренера. Власне, гадаю, що саме ця старанність і дозволила Ідахору залишатися в українському чемпіонаті на виду так довго. Стосовно Омоко ситуація трохи складніша. Він не заграв у "Динамо" через моменти, про які говорити не хочу.

Лакі Ідахор з "Кубком Содружества нєзавісімих гасударств"

Ставши у складі киян чемпіоном і володарем Кубка України в сезоні-2002/2003, Ідахор трохи згодом транзитом через "Ворсклу" опинився в Азербайджані, де впродовж двох років виступав у складі "Інтера" з Баку. Потім було повернення в Україну, продовження кар'єри в "Карпатах", друга молодість і здобуття національного Кубка з голом у фіналі в складі "Таврії" і завершення кар'єри в 34-річному віці в статусі гравця "Зорі".

Нормальний український африканець

Тоні Алеґбе (Ніґерія), Патрік Аґбо (Ніґерія)

Статистика гласить, що в донецькому "Металурзі" африканців було найбільше. Найбільший внесок у ці показники зробив, звісно, Дмитро Селюк. При цьому далеко не кожне придбання цього непересічного селекціонера було вдалим. Власне, строкатістю з точки зору якості запрошення африканців у "Металург" відрізнялися з самого початку. Першими представниками Чорного континенту в цій команді стали ніґерійці Тоні Алеґбе та Патрік Аґбо. Якщо перший перейшов до "Металурга" в статусі гравця ніґерійської "Еньїмби", то Аґбо в сезоні-2000/2001 виступав за першоліговий київський ЦСКА-2 і друголігову "Систему-Борекс" з Бородянки.

- Аґбо, кажете? – перепитує тодішній півоборонець донеччан Володимир Пономаренко. – Взагалі його не пам'ятаю. Він у нас нетривалий час був (насправді весь сезон, але виступаючи за "Металург-2" у другій лізі – авт.). А Тоні особистість яскрава. Пригадую, як ми його російській мові навчали. Особливо Олег Матвеєв старався. У нас же як прийнято? Найперше треба навчити негра мату. Вивчив і Алеґбе. І навіть поговорити встиг. Але не буду розповідати, що саме, бо Семен Йосипович (тренер "Металурга" Альтман – авт.) образиться. Тоні, до речі, зрозумівши, що його розігрують, не ображався. Він взагалі цікавою людиною був, з почуттям гумору. Пригадую, привіз якось фото зі свого весілля. Дружина – доволі повна. "Тоні, хто це?" - підколюємо. "Дружина".

Алеґбе був добре атлетично складеним гравцем, з сильними бійцівськими рисами. Він вмів нав'язати боротьбу, показати характер. Гадаю, ці складові й допомогли Тоні закріпитися в українському чемпіонаті так надовго. Гарний опорний хавбек, назвав би його нормальним українським африканцем.

Тоні Алеґбе проти бременського "Вердера". Фото - ФК "Металург"

Провівши сезон-2002/2003 в "Металурзі", надалі Алеґбе перебрався у "Кривбас", де провів три повноцінних чемпіонати. Потім був бакинський "Інтер" і спроба повернутися в Україну в 2008-му. Та підписавши контракт з "Карпатами", у Львові Тоні так і не заграв і в 2009-му повернувся на Батьківщину. Провівши у складі "Віккі Турістс" два сезони, Алеґбе відновив форму і знову переїхав до Марокко. Провівши непоганий сезон у складі місцевого ФЮСа, Тоні спробував повернутися до Європи, однак спроба заграти в Оберлізі провалилася. У 2012-му в 31-річному віці Алеґбе завершив кар'єру.

З грузинськими коренями

Увакве Укечукву (Ніґерія)

Про появу в складі "Таврії" в 2001 році першого африканця роповідє тодішній нападник сімферопольців Руслан Забранський:

- Усе відбулося спонтанно і трохи кумедно. Власник "Таврії" Рувим Аронов сказав: "Негри є кругом, а в нас немає. Треба брати". І взяв. Увакве до нас перейшов після двох сезонів у складі грузинського "Динамо" з Батумі, вже одружившись на грузинській дівчині. Власне, це поєднання африканця з грузинкою вже виглядало непересічно. Саме з огляду на свої родинні зв'язки Увакве гарно спілкувався з грузинськими леґіонерами "Таврії" - Васілом Ґіґіадзе і Ґочею Трапаїдзе.

З українців Укечукву мав найліпші стосунки зі мною і Олегом Мочуляком. Якось каже нам Аронов: "Навчіть його трохи російської, щоб міг зі мною говорити". Навчили. Сидить якось Укенчукву на лавці на території клубної бази. "Привет, Уче" - проходячи повз, каже Аронов. "Здравствуйте, Рувим Львович" - відповідає Увакве. "Как дела?" "З...-сь, Рувим Львович". Звісно, Аронов почав випитувати, хто понавчав. Ми лишень реготали.

Сміялися ми й тоді, коли Укечукву якось прийшов у роздягальню і сповістив, що у нього народився син. "А якого кольору?" - запитуємо. "Бєлій" - відповідає. "Как белый, если ты черный?" "Нє, нє, мулят" - виправляється.

Веселий хлопець був. І з Заяєвим спільну мову знайшов легко. Взагалі, Анатолій Миколайович міг зійтися будь з ким. Увакве грав у нас на позиції під нападниками. Міг проявити себе ліпше. Мабуть, травма гомілкостопного суглоба завадила. Він постійно з тим пошкодженням мучився, підкладав у взуття по дві-три підстилки, вдягав бутси на розмір більші.

У 2003 році Укечукву перебрався до Англії, де виступав за клуб четвертого дивізіону "Форд Юнайтед". Не закріпився ні там, ні в норвезькому "Аєрсуні", ні у в'єтнамському "Сонґлам Нґеані" і в 2006-му році у 27-річному віці завершив кар'єру.

Різні долі карпатівського тріо

Едвард Аньямке (Ніґерія), Самсон Ґодвін (Ніґерія), Генрі Мутамбиква (Зімбабве)

Через три роки після першого африканського досвіду "Карпати" поповнили свій склад трьома новими леґіонерами з Чорного континенту. Щоправда, один з них перебував у Львові зовсім недовго. Генрі Мутамбиква, відігравши сім заключних хвилин у матчі другого туру чемпіонату-2001/2002 проти запорізького "Металурга", невдовзі поїхав з України, залишивши при цьому своє ім'я в статусі першого представника Зімбабве в історії нашого футболу. Через вісім років значно успішніше у складі донецького "Металурга" проявить себе інший зімбабвієць – Мусавенкосі Мґуні.

- Мутамбиква мені запам'ятався хіба за прізвищем, - згадує півоборонець "Карпат" 1990-2000-х Роман Толочко. – То був якраз період зародження професії футбольного аґента і до нас привозили багатьох таких, як Генрі. Рівень цих гравців часто був низьким до неймовірного і тренери відсіювали потенційних новачків після першого ж перегляду. Такі були часи.

Зрештою, навіть Аньямке, який у "Карпатах" затримався на три роки, попервах не вражав. До нас на збір у Трускавець Едвард приїхав влітку. До того впродовж трьох років він грав за молдовський "Шериф" і трохи до навантажень нашого футболу адаптований вже був. Однак український чемпіонат сильніший за молдовський і Едвардові було непросто. Мав він проблеми з технікою. Про що говорити, якщо нам доводилося вчити Аньямке виконувати удар з підйому. Взагалі, то був типовий нападник таранного типу. Він біг, ліз до кінця, боровся й іноді завдяки цій наполегливості навіть забивав.

В атаці Едвард Аньямке. Фото - інформаційний центр ФК "Карпати"

Людям це було цікаво і попервах публіка реагувала на Аньямке пожвавлено. Однак цей ажіотаж навколо його особи трохи вибивав Аньямке з рівноваги. Він відчував, що публіка чекає від нього більшого, однак ліпше грати не міг. За складом свого характеру Едвард вибуховий. Але, часто наробивши на полі галасу кількома епізодами, так само швидко Аньямке вгасав. Поза полем Едвард навпаки запам'ятався виваженістю. Він ніколи не сперечався ні з тренерами, ні з гравцями.

Покинувши "Карпати" у 2004-му, впродовж наступних семи років Аньямке виступав у чемпіонаті Фінляндії , де й завершив кар'єру в 2011-му, в 33-річному віці. Інший ніґерієць Самсон Ґодвін, який до Львова з польського ҐКС "Катовіце" перебрався майже одночасно з Аньямке, відігравши в Україні 12 сезонів, одружився на львів'янці і вирішив залишитися у місті Лева на постійно. Про злети і падіння своєї кар'єри Самсон не так давно розповідав в інтерв'ю UA-Футболу.

Самсон Ґодвін вітає Сергія Мізіна з забитим голом у ворота "Шахтаря".
Фото Володимира Дубаса

- Ґодвін до нас перебрався 17-річним, - каже Роман Толочко. – Здебільшого усі африканці приїжджають у Європу юними, а потім виявляється, що їх справжній вік трохи інший. Зрештою, я документів Самсона не бачив, тому судити не беруся. Ґодвінові на адаптацію в Львові знадобився час. Не маючи добре поставленого удару і шедеврального пасу, Самсон брав своє працелюбністю і дисципліною. Стабільний гравець, який зазвичай не псував гри команди, але й не робив нічого видатного. Сумлінний, відповідальний – завдяки цим рисам він з роками став у команді своїм.

Читав у вашому виданні інтерв'ю з Самсоном, де він сказав, що чимало перейняв у Сергія Мізіна. Вміння вчитися – добра риса. А вчитися у тих "Карпатах" було в кого. Залишаючись запасним, Ґодвін приглядався і вже коли того ж Мізіна і мене не було в команді, заграв у основі.

Народження дуету

Патрік Ібанда (Камерун), Еммануель Окодува (Ніґерія)

Тривалий час, у період їх спільного виступу в складі київського "Арсеналу", прізвища Ібанда й Окодува сприймалися ледь не як щось нерозривне. То було радше візуальне враження, адже позиції цих футболістів на полі пов'язані опосередковано. Мабуть, за нашим європейським сприйняттям поєднує цих гравців схожа зовнішність. А ще – вміння безболісно адаптовуватися до українських футбольних реалій. Так було не лише в Києві. А й на зорі їхнього українського періоду кар'єри в Полтаві, коли "Ворсклу" очолював Андрій Баль.

Рік 2012-й. Еммануель Окодува (зліва) з земляком Франком Теміле.
Фото - "Динамо від Шурика"

- Думаю, адаптуватися до українського футболу Ібанді та Окодуві допомогло те, що той і інший почали грати не відразу, а після паузи, яка виникла через неможливість заявитися з початку сезону-2001/2002, - вважає тодішній воротар "Ворскли" Віталій Постранський. – Влилися Патрік та Еммануель у колектив швидко, засвоївши достатньо фраз українською і російською мовами. Веселі, позитивні люди, з ними завжди було цікаво. Коли команда збиралася після матчів, Окодува та Ібанда завжди були присутніми і додаткове запрошення їм було не було потрібне.

Оскільки Ібанда грав у центрі оборони, можу висловити про його гру своє воротарське враження. Патрік ліпше за наших захисників готовий технічно, але у порівнянні з нашими гравцями частіше вдавався до авантюрних дій. Крім того, віддав би перевагу перед Ібандою українським виконавцям у тих матчах, в яких треба зіграти через "не можу". Але загалом гравець Патрік класний. Не дарма їх з Окодувою люди в Полтаві любили, впізнавали на вулицях і брали автографи.

Патрік Ібанда у футболці "Зорі" бореться за м'-яч з полтавцем Сергієм Кравченком.
Фото - ФК "Ворскла"

Ібанда після виступів за "Арсенал", "Зорю" та "Кривбас" у 2012-му році перебрався до Австралії і виступає там у свої 36 за клуб "Саузерн Юнайтед" понині. Кар'єра Окодуви у якийсь момент злетіла в гору. В 2006 році він навіть встиг зіграти за "Шахтар", а в 2008-му і 2012-му був у розташуванні київського "Динамо". Однак, не проявивши себе у складі "гірників", Еммануель перейшов у донецький "Металург", а після нього, виступаючи за російську "Кубань", бельгійський "Жерміналь", кіпрські АЕК і "Еносіс" радше боровся з травмами, ніж грав і забивав голи. Остаточно завершити кар'єру Окодува вирішив у 2012-му, коли йому за паспортом було 29.